ПРОБЛЕМИ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
КОЛИ ДИТИНА ЯБЕДА
Більшість батьків проти того, щоб дитина ябедничала. Однак не повинні залишати поза увагою інформацію, яку видає ябедник. Тому вони потрапляють у двоїсту ситуацію.
Зазвичай, ябедничають діти у віці до шести років. Таким дітям рідко роблять зауваження, хоча ця схильність не заохочується. Батьки хочуть одержувати інформацію, але не схвалюють егоїстичних спонукань дитини (відчути себе значущішим, роздратувати брата або сестру тощо).
Більшість дітей «виростають» із необхідності ябедничати. За необгрунтовані обмови зазвичай карають того, кого обмовили: найчастіше він знаходить спосіб помститися своєму кривдникові.
Як потрібно говорити?
Як не потрібно говорити?
Ябед ніхто не любить. (Цим ви не навчите дитину розрізняти доречні й недоречні повідомлення.)
Я така рада, що ти сказала мені, що твій брат не чистив зуби. (Заохочувати «донесення» про дрібні порушення - не найкраща ідея. Ви виховаєте чудовисько.)
Ти гарно вчиняєш, коли говориш мені, що твій брат робить погано. (Не розпалюйте ворожнечу між дітьми.)
ЗАЗДРІСТЬ
Причини заздрості:
народження в родині молодшої дитини;
відчуття втрати уваги й любові близьких;
особисті невдачі (щось виходить гірше, ніж в інших);
втрата контролю (не може вплинути на розлучення своїх батьків, почуття заздрості до дітей, батьки яких живуть разом);
надмірна критика з боку батьків;
батьки, які заздрять іншим, тим самим підтримують заздрісні думки у своїх дітей.
Як потрібно говорити?
Як не потрібно говорити?
Таке життя. Хто сказав, що все має бути справедливо? (Цим викличете в дитині відчуження та ще більше засмутите її.)
Заздрість — це гріх. (Дитина засвоїть, що ви не можете допомогти їй упоратися з важкими почуттями.)
Не турбуйся, всім дістанеться однаково. (Вам зовсім не треба прагнути до точності.)
ЖАДІБНІСТЬ
Щоб діти навчилися дружити, важливо, аби вони зрозуміли, що треба ділитися з іншими. Дошкільникам це робити важко. Спостереження показують, що діти починають більш охоче ділитися з іншими, коли бачать, як діляться одне з одним не дорослі, а саме їхні ровесники.
Як потрібно говорити?
Як не потрібно говорити?
Погано бути жаднюгою. (Висловити свою думку можна, не докоряючи дитині.)
Якщо ти не поділишся з іншими, я покараю тебе. (Чи дійсно важливо, щоб дитина ділилася з іншими прямо тут і зараз? Ви можете одержати від неї згоду, але також: можете збільшити проблему. Якщо ваша дитина відчуває, що нічого не може назвати своїм, то потім вона ще менше захоче поступатися своїми речами.)
Оскільки за твої іграшки платила я, то насправді вони мої, а не твої. І я говорю тобі, щоб ти дав іншим погратися моїми іграшками. (Це не пройде, особливо пізніше, коли ви станете вимагати від дитини, щоб вона прибирала свої іграшки.)
ЧОМУ ДІТИ БРЕШУТЬ?
До чотирьох років у дітей немає потреби говорити неправду. Дитина робить усе, що їй заманеться, вважаючи це правильним і чесним. Після чотирьох починає запитувати себе: за що і чому її покарали.
Малюк обожнює розіграші. Він насолоджується, вводячи вас в оману, зайвий раз прагне довести, що виріс, що в чомусь навіть перевершує вас: адже ви повірили йому. Але розіграш — це не неправда.
Малюк вводить вас в оману фантазію. Свої фантазії він не вважає неправдою. Вони — правдива вигадка.
Причини неправди:
дитина не розуміє, що неправда заслуговує осуду, що це непристойно;
безневинна неправда є засобом, який полегшує життя. За допомогою неправди можна одержати бажане, те, що неможливо одержати інакше. Малюк вигадує казки й фантазії та прикрашає ними своє життя;
малюк бреше, коли впевнений, що ви здатні «муху» перетворити у «слона». Він замальовує свій безневинний вчинок неправдою;
за допомогою неправди дитина уникає покарання;
неправда для свого порятунку, ввічлива неправда (хочу ходити в дитячий садок, люблю бабусю тощо);
намагається привернути увагу до себе будь-яким чином;
наслідує дорослих.
Як треба поводитися з маленьким брехунцем?
ДИТЯЧІ КРАДІЖКИ
Причини крадіжок:
маленька дитина не краде, а бере при всіх, аби погратися, насолодитися річчю, не розуміючи відмінності між своїм і чужими;
прагнення привернути увагу до себе, «купити» друзів. Діти можуть щедро роздарувати украдене, не скориставшись речами;
відчуваючи дефіцит любові й ніжності, дитина може вкрасти річ у людини, яку обожнює;
наслідування дорослого або свого ровесника. Якщо дорослі в родині носять із роботи все, що можна взяти, дитина вважає, що це — норма поводження;
ознаки або симптоми психічного відхилення.
Як треба поводитися з дитиною, яка щось узяла або бере без дозволу?
Як не треба поводитися з дитиною, яка щось узяла або бере без дозволу?
Кричати, лаяти.
Повідомляти всім про надзвичайну подію в родині.
Вважати, що з дитиною сталося щось непоправне.
Таврувати, ганьбити малюка, називати злочинцем при всіх.
Обрушувати шквал негативних емоцій на дитину.
Повторювати, що малюк поганий, що ви не любите його, що він нікому не потрібний, і не шукати причини злодійства.
Не запитувати себе: чому він це зробив? Навіщо й чому так учинив?
Довідавшись причину злодійства, не спробувати вирвати її корінь,
Навмисно дитину позбавити того, чого вона потребує сьогодні.
Не намагатися пояснити, у чому відмінність між «твоїм» і «моїм», «своїм» — «чужим»; чому чуже брати не можна.
Спеціально спокушати, роблячи доступною будь-яку річ.
Не звертати уваги на те, що багато друзів дитини — з «поганого товариства».
Розповідати про власні витівки і красти в присутності дитини.
Дозволяти брати все в батьків без дозволу. Побачивши, що дитина щось узяла без дозволу, зробити вигляд, що не помітили.
Показувати дитині, що вам байдуже,чи вкрала вона щось.
Негласно схвалювати її, а тим паче говорити про це.
Не звертати уваги на те, що дитина безпричинно краде все, що потрапляє під руки.
Не показувати дитину фахівцеві.
ДИТЯЧА ВПЕРТІСТЬ
Упертість — доля гордих, своєрідна захисна реакція дитини, що має почуття власної гідності.
Упертість — броня проти залежності від батьків. І якщо ви намагаєтеся таку залежність підтримувати, подумайте про особистість дитини.
Адже ви її ламаєте.
Як треба поводитися з маленьким упертюхом?
АГРЕСИВНА ДИТИНА
Агресивність дитини — це насамперед відображення її внутрішнього неблагополуччя, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо.
Звичайно, є такі діти, спілкуватися з якими — задоволення. Але не всі дошкільники належать до цієї категорії. Майже в кожній групі трапляється хоча б одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона нападає на дітей, ображає їх, б'є, відбирає іграшки, грубо висловлюється, стає загрозою в колективі. Цю забіякувату дитину важко прийняти такою, як вона є, а ще важче її зрозуміти.
Агресивність дитини — відображення внутрішнього неблагополуччя, невміння адекватно реагувати на події. Дитина при цьому почувається знедоленою, нікому не потрібною. От вона й шукає способів привернути увагу дорослих і однолітків. Таке світовідчуття формується в сім'ї.
Агресивна дитина сприймає світ як ворожий і намагається захиститися, завоювати своє «місце під сонцем». Дитина не знає, як інакше можна боротися за виживання в цьому світі. Такі діти не можуть самі оцінити свою агресивність. їм здається, що весь світ хоче скривдити саме їх. Виходить замкнене коло: агресивні діти бояться й ненавидять оточуючих, а ті — бояться їх.
Агресивні діти потребують розуміння й підтримки дорослих. Вони б'ються, кусаються і лаються саме тому, що не знають, як чинити інакше. їхній поведінковий репертуар стереотипний, убогий і обмежений. Якщо ми, дорослі, надамо їм можливість вибору способів поведінки, то наше спілкування з ними станс ефективним і приємним.