Сторінка психолога

      Це раптове відчуття сильного страху без реальної небезпеки чи очевидної причини.Напади часто відбуваються, коли людей щось непокоїть або вони пережили складний чи стресовий досвід. Також вони можуть бути наслідком перенесених хвороб. Панічна атака може тривати до 30 хвилин. Панічні атаки не загрожують життю. Проте з ними важко впоратися самостійно. Крім того, без професійної допомоги вони можуть із часом посилитися. Якщо епізоди панічних атак повторюються, обов’язково зверніться до фахівців.

             Причиною панічних атак може бути багато чинників — як зовнішніх, так і внутрішніх. Тільки фахівець може визначити, як можна допомогти. Прояви панічної атаки: прискорене серцебиття; задуха, прискорене або ускладнене дихання; оніміння або тремтіння рук і ніг; нудота та дискомфорт у шлунку; запаморочення; світло здається яскравішим та інтенсивнішим; сльози, незмога перестати плакати; відчуття, ніби людина «застигла» та не може рухатися.

          Що викликає панічні атаки? Причини панічних атак можуть бути різні, в тому числі проблеми зі здоров’ям. Тому варто проконсультуватися не лише з психологом/психотерапевтом, а й із лікарем, щоб виключити всі ризики.

     Як допомогти дитині, яка переживає панічну атаку? З панічною атакою можна впоратися самостійно, знаючи потрібні прийоми й техніки. Але зняти інтенсивність симптому не означає назавжди його позбутися, тому важливо звернутися по допомогу до фахівця.

     Техніки впливають на цикл панічної атаки: думки — поведінка — тілесні відчуття — емоції. Для того щоб розірвати коло чи цикл панічної атаки, можна впливати на кожен із цих елементів. Під час панічної атаки дитина може відчувати, що втрачає контроль. Ви здатні допомогти дитині «заземлитися» за допомогою деяких вправ.

      Дихальні вправи. Дихання животом заспокоює та допомагає кисню швидше наситити кров. Техніка складається з трьох кроків:

Крок 1. Покладіть руку на живіт.

Крок 2. Зробіть кілька усвідомлених вдихів та видихів. Наприклад, 5 секунд вдих, 5 секунд видих, вдих через ніс і видих через рот.

Крок 3. Поясніть дитині, що коли вона вдихає, то м’яко надуває свій животик, як повітряну кульку, а коли видихає, повітря ніби повільно виходить із кульки.

Сконцентруйтеся на диханні: одну руку складіть як човник і накрийте нею губи, іншу руку покладіть на живіт. Видих — рука йде вниз до грудей, вдих — рука підіймається до рота.  

Інші вправи та техніки для роботи з дитиною. Знайти кілька предметів одного кольору і перелічити їх.

Порахувати кроки до якогось предмета.

Стискати поперемінно правою та лівою рукою руку дорослого.

 Рахувати від десяти до одного.

Покласти руку на живіт приблизно на три пальці нижче за сонячне сплетіння та постукати по цьому місцю.

Потерти кінчик носа. Злегка натиснути на очні яблука з двох боків.

Змочити губи водою, сполоскати рота.

Витягнути язика якомога далі — ніби намагаючись торкнутися ним грудної клітки.

Подивитися праворуч якомога далі, не повертаючи голови, затримати погляд на 15–20 секунд, потім перевести погляд прямо, потім подивитися ліворуч якомога далі, потім знову прямо.

Розтерти руками тіло.

Розтерти точку між підмізинним пальцем і мізинцем.

 Покласти руки на ребра, щоб відчути, як вони під час дихання розширюються, підіймаються.

 Можна обрати кілька із запропонованих варіантів дій. При цьому важливо розуміти, що це екстрена допомога. Важливо шукати можливість впливати на причину панічної атаки.

    Фізичні та емоційні стани людини взаємопов’язані і тому наділені здатністю взаємовпливу один на одного. У дитини під час напружених емоційних станів змінюється міміка, темп мовлення, з’являється метушливість, змінюється дихання, пульс, колір обличчя, можуть з’явитися сльози. Виконання психологічних хвилинок та вправ допомагає дитині стати більш спокійною, врівноваженою, а також дає змогу краще зрозуміти свої почуття. Впровадження в повсякденне життя короткотривалих вправ сприятиме подоланню негативних емоційних явищ у дітей, відновленню здатності оцінювати власний психологічний стан і усвідомлювати свої емоції, вміння ними керувати, що своєю чергою веде до формування самоконтролю і саморегуляції власної поведінки. Застосування психологічних хвилинок  дасть змогу дітям розслабитися, зняти емоційне напруження, відновити почуття безпеки та психоемоційного комфорту, які є природним механізмом стабілізації. Наразі потреба в емоційній стабілізації більша, ніж у певних знаннях, оскільки усі когнітивні процеси викривлені, уповільнені, а здобувачу освіти треба здолати більше перешкод і напруження, тому що травмовані діти відчувають певні труднощі з концентрацією уваги та поведінкою. З іншого боку, серед українських дітей є дуже різні категорії.

     Є ті, хто виїхав за кордон і зараз перебуває в чужій країні; є ті, хто був змушений залишити рідні домівки та переїхати в інші регіони України; є ті, хто чекає на повернення рідних із зони бойових дій; є ті, хто мав травматичний досвід перебування в бомбосховищах і є ті, хто до цього часу живе від тривоги до тривоги, продовжуючи спускатися в холодні укриття разом зі своїми родичами; є ті, хто бачив руйнування домівок, а вибухи і стрілянина будуть їм ще не раз вчуватися навіть при переїзді на відносно мирні території. Здобувачі освіти більшою або меншою мірою зазнали та продовжують зазнавати великого стресу. Вони продовжують жити в інформаційному потоці, пов’язаному з війною.

      Тому сьогодні головне завдання  – стабілізувати психологічний стан дітей, відволікти їх на конструктивну діяльність і при цьому спробувати діагностувати прогалини в їхніх знаннях та допомогти їх заповнити. З цією метою рекомендуємо проведення психологічних хвилинок, вправ щодо зниження тривоги, емоційного напруження, зняття стресу.  

1. Уникайте заборон. Величезна кількість «не можна» є шкідливою для повноцінного розвитку дитини. Якщо дуже часто вживати слово «не можна» або «ні», вони швидко втрачають своє значення, як і іграшка, що вже набридла. Якщо дитина маленька, – просто відволікайте її від забороненої діяльності. Поки це зробити дуже легко. Покажіть щось цікаве, запропонуйте щось улюблене і т.д. Намагайтеся запобігти ситуацій, в яких вам доведеться говорити дитині «ні». Для цього приберіть всі колючі, ріжучі предмети, закрийте на ключ сейф з документами, поставте вище скляну вазу, поставте заглушки на розетки … Щоб навіть спокуси не виникало все це чіпати. Навпаки, створюйте умови, щоб дитина могла задовольняти свій пізнавальний інтерес. Залиште в полі зору дитини тільки те, що МОЖНА.
   Якщо уникнути заборони не вдалося:
2. Замініть слова «ні» і «не можна» іншими фразами. Широко відомий той факт, що частка «не» в мові не сприймається. Тобто «не малюй на шпалерах» чується дитиною, як «малюй на шпалерах». Крім того, як згадувалось вище, це загрожує знеціненням цих слів. Якщо ви хочете, щоб чудо-чадо чуло ваше «ні», вживайте його якомога рідше. Скажіть: «стоп», «зупинися», «краще зроби так», «добре було б зробити …», «будь обережний – це небезпечно», «виховані люди роблять …», «по калюжах ходимо тільки в гумових чоботях».
3. Пояснюйте причину. Якби вам сказали «не можна їсти цей торт», яка була б ваша перша реакція? Ви запитали б «А чому?». Сказавши дитині «Не лізь», ми просто обмежуємо її свободу, не залишаючи їй вибору. Але якщо пояснити: «Це занадто висока гірка, краще підемо на іншу – вона безпечніша», дитина має вибір, і повірте, після ваших пояснень вона прийме правильне рішення. Але стежте за тим, щоб ваше пояснення було зрозумілим дитині. Говоріть просто, на його мові. Якщо дитя ще не може зрозуміти, просто відволічіть або віднесіть його.
4. Слідкуйте за тим, щоб інтонація була нейтральною. Якщо ви проявите емоції, дитина сприйме їх в свою сторону. Мама злиться або дратується – значить я поганий, вона мене більше не любить; веселиться – значить це просто гра. Чим спокійніше і впевненіше ви скажете слова заборони, тим спокійніше сприйме їх ваша дитина.
5. Пропонуйте альтернативу. На кожне не можна, після пояснення причин, має бути своє можна. Обов’язково заборонивши щось дитині, запропонуйте їй іншу, альтернативну дію. Не можна малювати по шпалерах, але якщо заклеїти стіну папером – то можна, або на мольберті можна, не можна штовхати кішку, а ось м’ячик можна і т.п. Заборона обмежує свободу, і природно, почувши таке обмеження, хочеться зробити навпаки. Заборонений плід солодкий … Але якщо відразу після заборони піде альтернатива – дитина сприймає це як можливість вибору.
6. Будьте послідовні. Якщо вже сказали «ні», значить НІ. І інші члени родини теж повинні знати про це “ні”. Якщо мама заборонила, а тато дозволяє – це провокує дитину на маніпуляції, крім того породжує тривогу і дискомфорт, для дитини світ стає неструктурованим, а значить – небезпечним. АЛЕ! Якщо ваша дитина вступила з вами в діалог і, якщо їй вдалося переконати вас, не бійтеся дозволити, адже таким чином ви показуєте, що ви їй довіряєте, а також, що будь-які перешкоди можна подолати, вирішити спокійно. Надалі дитина буде більш впевнена в собі, у своїх силах, буде сміливо вступати в дискусії. Будьте уважні: тільки якщо дитина самостійно змогла з вами саме домовитися, а не продавила вас хниканням або ще чимось.
7. Дуже важливою є система батьківських ТАБУ. Табу – це і є заборона, але його ніколи і ні за яких обставин, навіть при спробі домовитися, не можна порушувати. Наприклад «Не можна бити маму» або «Не можна відкривати вікно» і т.п. У кожної родини своя система табу, адже те, що нормально сприймається в одній, може бути зовсім неприйнятно в іншій. Пам’ятайте, таких табу повинно бути 2-3, не більше. Якщо буде більше трьох, їх значущість зійде нанівець.